2009-12-30 Як святкували католицьке Різдво в Чернігові

Святковий репортаж. У нашому місті живуть люди, які разом з усією західною Церквою  святкують Різдво Христове 25 грудня. Це парафіяни римо-католицької церкви. Поки що їхня громада небагаточисельна – всього до 300 чоловіків, жінок і дітей, але вони вже побудували свій храм і будинок священика на розі вулиць Київської та Горького. Урочисті служби з нагоди Різдва відбулися тут 24 грудня о 21.00, а також ранком наступного дня, причому спочатку польською, а трохи згодом й українською мовою.

Я побувала на Різдвяній службі ввечері. Вона тривала в нижньому храмі, оскільки у верхньому ще не правиться. Праворуч від вівтарної частини був розташований чудовий мальовничий вертеп! Виявляється, цей вертеп з’явився у нас минулого року – це подарунок монастиря з Регентсбургу, того міста, в якому жив колись кардинал Рацингер – нинішній Папа Римський. Коли він приїздив до себе додому, то завжди служив у тому монастирі. Майстер, котрий створив цей вертеп, старанно й натхненно передав атмосферу свята Різдва Христового – радісну, благоговійну, чудесну. Це справжній шедевр, який варто побачити! 

В католицькому храмі були також і прикрашені ялинки, які сяяли ліхтариками. Всі люди сиділи на лавах, лише в деякі особливо урочисті моменти вони піднімалися й співали чи опускалися на коліна – втім, не на підлогу, а на спеціальні дерев’яні підставочки. Всі місця були зайняті. Звернула увагу на те, що жінки та дівчата сиділи з непокритими головами, багато хто з них прийшов на святкову службу в штанях. Виявляється, католики вважають це несуттєвим. Серед парафіян було чимало молоді, а також декілька черниць в чорних хустках. Священикам прислужували 12 хлопчиків і юнаків.

Різдвяна служба тривала рівно годину 18 хвилин, тобто досить недовго у порівнянні з православними богослужіннями. І за цей час настоятель храму о. Яцек Пиль встиг проголосити дуже зворушливу проповідь про значення Різдва та християнську любов, а також причастити парафіян. Здивувало мене те, що у цьому храмі немає іконостасу і всі дії священиків відбуваються на видноті. З коротенькими привітаннями виступили гості – священики греко-католицької та православної церков, які були присутні на службі. Крім того, настоятель зачитав поздоровлення від губернатора – Володимира Хоменка.

Одну із стін храму прикрашають декілька портретів. Це засновник чернечого ордену, чиї послідовники несуть у нас послух, свята сестра Фаустина Ковальська, котрій являвся Христос і запропонував зображення, яке ми нині можемо побачити у вівтарній частині храму – Ісус милосердний з написом «Ісусе, довіряю тобі». Господь подарував це гасло на знак довіри до милосердя Божого, адже немає гріха, якого Бог не простить, якщо людина прийде до нього, переконані католики. Це гасло стало дуже популярним у світі. А третій портрет – це Папа Іоанн-Павло ІІ, котрий поширив культ Божого милосердя. Він запровадив нове свято – Білу неділю, неділю Божого милосердя  (друга неділя після Пасхи). 

Дійсно, вівтарну частину католицького храму прикрашає мозаїчне панно із зображенням Спасителя. Всі разом люди дуже гарно співали, в руках вони тримали книжечки з текстом молитов. Служба правилася переважно українською мовою в супроводі органу. Мене вразило те, що слова молитов «Вірую» та «Отче наш» були такими ж, як і в православних. А після служби католики пішли вечеряти по своїх домівках. Цього дня страви мали бути пісними. Крім того, на знак любові всі дарували одне одному подарунки. 

Отець Генріх: «Ми святкуємо, а країна живе своїм життям»

Отець Генріх Камінський – перший римо-католицький священик, що з’явився на чернігівській землі після тривалої – майже 70-річної – перерви. Він живе в нашому місті вже понад 15 років і вважає Чернігів своєю домівкою, хоча народився у Польщі. Отець Генріх чудово розмовляє українською та із задоволенням носить вишиванки (це для нього – найкращий подарунок). От і різдвяного ранку священик був вдягнений у святкове вбрання – вишиту сорочку. Ми говорили про традиції святкування Різдва в римо-католицькій громаді. 

- Отець Генріх, а чи існувала раніше у Чернігові римо-католицька громада?
- Так, звичайно. Нещодавно ми святкували 150 років з часу освячення нашого храму. Він знаходиться по вул. П’ятницькій, нині там архів. Така несправедливість триває тому, що досі цей храм нам не повернутий. Ми розуміємо, що його нам не можуть віддати, добре, що хоча б маємо можливість побудувати новий. Нам виділили ділянку, два роки ми збирали всі дозволи, готували проекти і почали будівництво в 2002 році. 

- Як ваші парафіяни готувалися до Різдва? 
- Нам трошки важко святкувати Різдво, тому що вся країна ще живе своїм життям, на кінець року випадають всі звіти, у студентів – екзамени. Нашим дітям дуже важко, тому що вони мусять йти у свято до школи. Відповідальні чини в країні ще не зрозуміли, що є інші віруючі, що 25 грудня – це Різдво. Православні, до речі, також святкують 25 грудня, тільки за іншим календарем – юліанським. Це є традиція церкви із самого початку. І якщо ми поїдемо зараз до Європи, там усі святкують, всі співають колядки. А нам важко, тому що ми тут маленька спільнота. Але ця атмосфера все одно відчувається, коли приходить час адвенту. 

- Це щось на зразок православного посту?
- В католицькій церкві характер адвенту – дещо інший, ніж характер посту. Це, як каже наша церква, – радісний час очікування. Ми готуємося духовно, це не пов’язано тільки з тілесними обмеженнями. Адвент триває чотири тижні й закінчується на Святий вечір. За вечерею родина ділиться облаткою – святим хлібом, який нагадує нам про євхаристичний хліб, що використовується під час причастя. Він символізує Христа. Ми вибачаємося одне перед одним, тому що ми не ангели, а лише люди, і треба над собою працювати, змінюватися, прямувати до святості. І цей Святий вечір нагадує нам про самих близьких – наших родичів, друзів, з усіма треба наново налагодити прекрасні взаємини, адже Христос народжується і Його треба привітати з чистим серцем, добрими емоціями і готовністю до того, щоб виконати Його волю і прийняти Його у своє життя. 

- А як у родинах святкують? 
- Зовнішнім знаком у наших родинах є Свята вечеря, коли ми збираємося разом. Втім, 24 грудня – це пісний день, тому м’яса ми не їмо. Є така традиція, що господині готують 12 чи 24 страви, залежно від достатку. Це на згадку про 12 апостолів. Але кількість страв – несуттєва, просто є така традиція. Характерним елементом для наших країн є рибна страва – це рибна юшка чи короп печений. Але це не означає, що так обов’язково має бути. Просто риба – це символ християнства. Із солодких страв ми зазвичай готуємо щось із маком – печиво, пироги чи рулет. І ялиночки у нас завжди ставлять, і ми взаємно обмінюємося подарунками – на знак нашої любові, на знак того, що ми думаємо одне про одного. І ми нагадуємо: я тебе люблю, я без тебе жити не можу, ти найкращий для мене! Подарунки це засвідчують. 

- Отець Генріх, у вас же немає родини, тож де ви святкували?
- 24 грудня ми вечеряли з нашими прийомними дітьми, були і отці, і сестри. Ми стараємося цю традицію дітям передавати, радість Різдва їм принести. Цей спосіб набагато кращий, ніж лекції. Краще практично показати, як ця вечеря має виглядати, заохотити їх до молитви, до співів. В українській культурі багато колядок, але ми також перекладаємо з інших мов, щоб збагатити цей різдвяний час співами. Церква несе велику культуру – співи, молитви, музика. Це все традиція віків, традиція глибокого усвідомлення того, що ми християни. І ми сьогодні не уявляємо сучасної культури без того багатства, яке Церква несла віками в нашу історію. Це все треба відновлювати, зберігати, збагачувати. Кожне покоління вносить щось нове, і з цього родиться традиція, і гарне спілкування між людьми, і ця тепла атмосфера свят. 

- Дякую вам за запрошення на службу Божу і за чудові враження!
- Дякую і вам за вашу присутність! Бажаю всього найкращого, аби добре підготувалися до святкування. Дай вам Боже всіх благ! 

Отець Генріх Камінський: 
«Християни на цій землі щасливі, адже ми маємо можливість святкувати Різдво Христове двічі! Взагалі 25 грудня - це умовна дата, це лише традиція. Найголовніше, аби Христос народжувався у нашому серці кожного дня, щоб серце було переповнене любов’ю, яку приніс Він».

Джерело: gorod.cn.ua.